• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Бібліотека

Шановні шкільні бібліотекарі!

30 вересня вся бібліотечна когорта відзначає Всеукраїнським день бібліотек. Щиро вітаю Вас з професійним святом. Бажаю здоров’я, натхнення, сімейного благополуччя та віри у важливість професії бібліотекаря - поводиря всіх небайдужих до джерел знань і надбань людства.

Цитуючи поета, хочеться сказати для вас такі слова

Нас усі уявляють мудрими,

Нас усі уявляють скромними,

В окулярах на ніс насунутих,

Книговидачею заклопотаних.

Але Ми – не лише розумниці.

Не сухі і безликі книжниці.

Ми – хранительки вічної мудрості,

І невдячної справи подвижниці.

Ми – чарівні своєю привітністю.

І людей любим більше, як літери.

Наші душі наповнені ніжністю,

В інформації морі Ми – лідери.

Ми веселі і жарти цінуємо,

І на моду увагу звертаємо,

Ми співаємо і танцюємо

І, повірте, ціну собі знаємо!

А, крім того, перемо і миємо,

Варим , шкваримо і гаптуємо.

Вишиваємо, в’яжемо, шиємо

І сімейний бюджет рятуємо.

Ми удачу на гроші не міряєм,

Всі життєві пізнавши істини.

Ми у краще майбутнє віримо,

Залишаючись оптимістами!

Залишайтесь завжди собою. Вірю у кращі якості кожної і бажаю Вам професійного довголіття!

З найкращими побажаннями методист з бібліотечних фондів Р.М.Скворцова

30.09.2017_____________________________________________________________________________

Всесвітній день книг і авторського права

День книг і авторського права
Це один із знакових днів у нашому міжнародному календарі. Талант письменника - яскрава демонстрація духовного начала всього людства. Уміння висловити свої почуття і переживання, думки і образи, події і відносини, і багато чого, що так чи інакше зв’язується з людським світоглядом - справжній дар. Сказати і бути почутим, знайти розуміння і відгук у серцях вдячного читача - це мета будь-якого автора. Далеко не всім вдавалося досягти її. А деякі навіть випереджали свій час, будучи натхненниками і законодавцями нових підходів, і нових поглядів.
Слова і фрази, найрізноманітніші вирази, хід і перебіг думки, цілий потік процесу мислення і почуттів, який лягає в основу того чи іншого твору, стаючи згодом нашим спільним людським надбанням, захоплює і багатьох просто не може залишити байдужими, надаючи унікальний колорит нашому з вами життю і духовної спадщини. Дата святкування Всесвітнього дня книг та авторського права, який увійшов у міжнародний календар за рішенням ЮНЕСКО в 1995-му році - 23-е квітня. Вона вельми символічна для всієї нашої світової літератури. У цей день, до прикладу, покинули світ або прийшли в нього такі знамениті і відомі автори як Шекспір і Сервантес, Моріс Дрюон і Інка Гарсіласо де ла Вега, Мануель Мехіа Вальєхо і Володимир Набоков, X. Лакснесс і Дж. Пла.
На щорічній Генеральній конференції ЮНЕСКО 1995-го року, що проходила тоді в столиці Франції Парижі, було прийнято рішення заснувати не тільки це всесвітне свято. За даними проекту DilovaMova.com, була заснована і Премія Всесвітньої організації ЮНЕСКО за пропаганду кращих ідеалів толерантності і терпимості в дитячій і юнацькій літературі.
Книга - це незамінний носій інформації. Завдяки книгам ми не тільки отримуємо простий і зрозумілий доступ до ідей і знань, моральних і духовних цінностей, ми торкаємося до справжніх творчих досягнень та розумінню краси нашого людства. У світі багатого культурного різноманіття, саме книга є певним вікном у просторі і часі, що відкриває перед нами різні цивілізації і соціальні культури, історичні повороти і неминучий прогрес.
У Всесвітній день книг і авторського права ми приєднуємося до привітань на адресу всіх наших авторів. Бажаємо їм глибокого натхнення і легкого пера! Ваша роль у розвитку сучасної культури безцінна. Нехай ваш талант і надалі продовжує служити збереженню і примноженню духовного багатства кожної держави і світу в цілому! Зі святом Вас!

23.04.2017______________________________________________________________________

МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ДИТЯЧОЇ КНИГИ - 2 КВІТНЯ

В рамках Міжнародного дня дитячої книги в Крушинській ЗОШ І-ІІІ ступенів пройшло ряд цікавих заходів. Акція " Жива книга" , акція "Подаруй книгу шкільній бібліотеці", підготовка та випуск плакату "Книжкова лікарня ","Українські казки.Хто це? (Відгадай та розмалюй)", "Кросворд"

/Files/images/IMG_20170330_103443.jpg

/Files/images/IMG_20170330_104434.jpg

/Files/images/IMG_20170330_104514.jpg

/Files/images/IMG_20170330_104806.jpg

__31.03.2017_______________________________

МОН працює над запровадженням кодифікації підручників для дітей з особливими освітніми потребами

18-01-17, 13:26 / КАТЕГОРІЯ: НОВИНИ

___19.01.2017____________________________________________________________________

85 років від дня народження Григора Михайловича Тютюнника (1931—

1980), українського прозаїка, лауреата Шевченківської премії

Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 р. в с. Шилівка Зіньківського району на Полтавщині. У 1937 р. його батька заарештували органи НКВС, із заслання він уже не повернувся і був реабілітований посмертно у 1957 р. Хлопця забрав до себе на Донбас дядько Филимон, який працював з дружиною у школі. Там Григір навчався, там познайомився з літературою. Дитинство Григора опалила Велика Вітчизняна війна. Рятуючись від голоду, після того як дядька забрали на фронт, Григір прийшов пішки до рідного села, зазнавши по дорозі глибоких моральних і фізичних страждань. Після війни пішов навчатися у Зіньківське ремісниче училище, де давали 700 грамів хліба на день, що врятувало його з мамою від голоду. Після закінчення навчання, за тодішніми законами, він мусив відпрацювати три роки, але захворів на легені, працюючи на Харківському заводі ім. Малишева, повернувся у Шилівку, став колгоспником. За втечу із заводу відсидів 4 місяці в колонії. Від сорому Григорові хотілося втекти світ за очі. Він повернувся до дядька на Донбас, працював слюсарем, робітником.

Почав писати, перебуваючи на Далекому Сході, у Владивостоці, де відбував військову службу і навчався у вечірній школі. Певний поштовх до літературної праці спричинив старший брат — Григорій. У 1961 р. журнал "Крестьянка" друкує оповідання Григора Тютюнника "В сумерки". Навчаючись до цього часу російською мовою, хлопець перекладає це оповідання українською мовою і з того часу пише лише українською. Роки навчання у Харківському університеті (1957—1962) збіглися з періодом потепління у суспільстві. Серед гарячих голів, які відчули подих весни, був і Григір. Закінчивши філологічний факультет університету, він учителював на Донбасі в 1963 р. Того ж року переїздить до Києва, працює у газеті "Літературна Україна", де були опубліковані його нариси та перші оповідання: "Дивак", "Рожевий морок", "Кленовий пагін", "Сито, сито...". Працює у сценарній майстерні кіностудії ім. О. Довженка, де пише сценарій за романом "Вир", створеним братом Григорієм, у видавництвах "Радянський письменник", "Молодь", "Дніпро", "Веселка".

У 1966 р. вийшла перша книжка прозових творів "Зав'язь", яка стала справжнім явищем в українській літературі, зокрема, ліричного її напряму. Більшість творів були присвячені враженням і спогадам про зруйноване війною село. За, здавалося б, документальними штрихами побуту, малюнками щоденного буття проглядалися доля цілого покоління, образ "пасинка війни", психологія людської душі. Особливість творчої манери Григора Тютюнника полягає у простоті розповіді, ліризмі, що зумовлює глибинну поетичність творів. За лаконічними діалогами криється глибокий підтекст.

У 1967 р. журнал "Дружба народов" відзначив оповідання Григора Тютюнника як найкращі свої публікації за рік.

У 1968 р. на всесоюзному конкурсі, оголошеному в "Литературной газете", Григору Тютюннику було присуджено премію за оповідання "Деревій". Наступного року вийшла збірка під такою самою назвою. До книжки увійшли оповідання та повість "Облога", де зображено переживання малого хлопчика, який іде дорогами зруйнованої окупацією української землі. Самотня душа хлопця у дисгармонійному світі, понівеченому війною, шукає відповіді на питання, які більш характерні для дорослих, але автор звертає увагу на відкритість, вразливість дитини, яка думає про завтрашній день, бо людина повинна жити для майбутнього, для добра, для світла.

У 1970 р. Григір Тютюнник створює збірку оповідань для дітей "Ласочка", в якій світ природи постає частиною навколишнього світу, а не протиставленого людині як підкорювачеві. Тон оповіді відображає повагу до малих читачів.

У 1972 р. виходить збірка прози під назвою "Батьківські пороги". Письменник створює нові оповідання, повісті, які друкуються також за межами України.

Збірка казок для дітей "Степова казка", що побачила світ у 1973 p., сповнена щирих розповідей та діалогів між читачем і живою природою.

У 1974 р. з'явилася збірка творів Г. Тютюнника естонською мовою.

У 1975 р. побачила світ збірка "Крайнебо" та збірка російською мовою "Отчие пороги".

Повість "Климко", за якою пізніше зняли кінофільм, було опубліковано в 1976 р. Письменник звертається до образу хлопця, у переживаннях якого проступають враження покоління, опаленого війною. Але головний герой не боїться труднощів, які гартують характер, ставлять у ситуацію вибору, і Климко обирає ті цінності, що творять цілісний характер.

У 1978 р. Григір Тютюнник пише повість "Вогник далеко в степу". Тема її продовжує осмислення образу покоління, представником якого був Климко, герой попередньої повісті. Тільки тут автор створює символічний образ надії, взаємодопомоги, яка дозволяє витримати всі випробування, знайти вихід зі складної ситуації. Письменник утверджує ідею необхідності вироблення власних моральних критеріїв оцінювання навколишнього світу. Майстерність автора полягає тут у розкритті хрестоматійних істин, але твір написано для дітей, без надмірного моралізування і нудної повчальності.

Того ж року з'являється збірка прози під назвою "Коріння".

У 1980 р. за повісті "Климко" і "Вогник далеко в степу" Григору Тютюннику було присуджено літературну премію ім. Лесі Українки.

За багаторічну творчу діяльність його нагороджено медаллю "Золоте перо", про що повідомляв журнал "Сельская молодежь" у 1979 p.

Головними героями цих книг є люди, які живуть за законами моралі, навіть не говорячи високими словами, для них не існує оманливих ідеалів, їхній внутрішній світ збудований за законами, що керують у всесвіті, а при цьому вони виконують щоденну роботу, відчувають навколишній світ і розуміють своє покликання у ньому. За звичайними ситуаціями постають індивідуальні, неповторні характери. Творячи образи Данила Коряка ("Деревій"), Івана Срібного ("Іван Срібний"), Юхима Кравчини ("У Кравчини обідають"), письменник відтворює процес пошуку людиною сенсу свого життя.

Воднораз Григір Тютюнник першим в українській літературі повоєнного періоду звернув увагу на втрату зв'язку з рідною землею, своїм селом, батьківщиною, де залишилися старенькі батьки, яким нікому допомогти, на суцільну деморалізацію, виведену в ранг моралі нового суспільства. У новелі "Медаль" помираючій від голоду людині у вимираючому та спорожнілому селі вручають медаль "За трудову доблесть" за успіхи у тваринництві. Письменник не висловлює тут відкрито свого ставлення до цієї фантасмагоричної події, він лише лаконічними засобами, місткими діалогами зображує церемонію вручення цієї нагороди.

05.12.2016

__________________________________________

110 років від дня народження Ярослава Васильовича Гримайла

Український письменник, публіцист

Ш ародився 2 грудня 1906 р. в с. Рогинці Вінницької області в родині робітника. В 1926—1930 рр. навчався в Харківському інституті народної освіти. Працював у редакціях періодичних видань та видавництвах.

Друкуватися почав у 1926 р. Належав до літературних органі­зацій «Молодняк» та ВУСПП. Першу збірку віршів і поем «Ві­трила піднято» опублікував 1930 р.

Брав участь у пропагандистських заходах — виїжджав з групою письменників на «вугільний прорив» у Донбас, де зібрав матеріал для поеми «Вугільні барикади» (1931) та однойменної збірки віршів. Як журналіст відвідав будівництво Харківського тракторного заводу, Дніпрогесу.

Автор поетичних збірок, віршів, нарисів, оповідань, повісті «Подробиці листом...» (1956), романів «Кавалер ордена Слави» (1955), «Незакінчений роман» (1962), «Зачарований на Схід» (1971).

У 30-х роках опублікував кілька збірок оповідань і нарисів про робітничу та селянську молодь: «Юні мандрівники, або Подорож на Дніпрельстан» (1930), «На цегельні» (1931), «Про муж­ніх і дружніх» (1956).

Відображенню героїки Великої Вітчизняної війни присвячено роман-дилогію «Син лейтенанта» (1950) та «Кавалер ордена Сла­ви» (1955).

Особливе місце у творчому доробку посідають історико-біо­графічні романи про М. Пржевальського («Великий слідопит», 'і957), Я. Галана («Зачарований на Схід», 1971), М. Трублаїні («Добропроходець», 1977).

Я. Гримайло — автор творів для дітей (повість «Дивний кри­голам», 1935; збірка віршів «Трудолюби», 1963).

Помер 10 квітня 1984 р. в Харкові.


02.12.2016

__________________________________________
Конкурс «Година коду» для вчителів, бібліотекарів та громадських активістів

5-11 грудня у школах по всьому світу пройде «Година Коду» - щорічна глобальна ініціатива, метою якої є промоція програмування серед дітей.

Глобальний рух підтримав Барак Обама, Білл Гейтс, Марк Цукерберг і чимало інших знаменитостей. Цьогоріч до акції доєднаються більш як 1 000 українських шкіл зі Львова та Києва.

https://www.youtube.com/watch?v=FC5FbmsH4fw

«Година коду» стала популярною у 180 країнах саме через свій унікальний формат, який чудово допомагає відчути себе програмістом. У формі гри та зі зрозумілими інструкціями дитина за одну годину вчиться писати код, відразу бачить результат своєї роботи і пишається зробленим. Багатьом дітям це допомагає розпалити інтерес до навчання та розширити світогляд. При цьому усе це абсолютно безкоштовно.

В Україні «Година Коду» буде проходи за ініціативи компанїї «Майкрософт Україна», Благодійної організації "Благодійний фонд "Брейнбаскет Фаундейшн".

Цьогоріч нас підтримало багато Українських зірок, таких як Сергій Притула, Олег Скрипка, Олександр Педан, Павло Табаков та інші. Окрім знаменитостей, які підтримують нас публічно, «за кадром» залишаються розробники відомих ігор, власники і менеджери аутсорс-компаній, талановиті програмісти і бізнесмени, які приймають участь у «Годині Коду» в якості волонтерів.

Компанія «Майкрософт Україна» в рамках програми «Партнерство в навчанні» розробила вебінар з детальним покроковим сценарієм проведення уроку «Година Коду». Вебінар буде проведено для вчителів, бібліотекарів, громадських активістів та волонтерів 30 листопада 2016 о 15:00 за посиланням https://aka.ms/hourofcode2016

Крім цього, представники бібліотек, громадських організацій і шкіл, які проведуть урок «Година Коду» з 5 по 11 грудня 2016 року для учнів 5-11 класів зможуть взяти участь у конкурсі та навіть виграти цінні призи.

Деталі участі у конкурсі можна знайти тут: http://microsoft.ua/education

___30.11.2016_______________________________________

85 років від дня народження Григора Михайловича Тютюнника

Народився в родині селян — Тютюнника Михайла Васильовича і Тютюнник (до заміжжя Сивокінь) Ганни Михайлівни, які працювали в колгоспі — батько плотникував, косив, пиляв, і, що цікаво, то вже в свої немолоді роки не полишав надії вступити в виш і почати вчителювати, а мати працювала на різних роботах — полола, в'язала, поливала і подавала снопи в барабан.

У 1937 році його батька було заарештовано органами НКВС з політичних мотивів і пущено по сибірських етапах (у 1957році Михайла Васильовича було реабілітовано посмертно).

Після того, як батька забрали у в'язницю, письменника до себе на Донбас взяв батьків брат Филимон Васильович Тютюнник, що мешкав у смт Щотове Луганської області[1]. Він і його дружина, Наталя Іванівна Рябовецька, з хутора Троянівка, вчили й виховували малого Григора.

Як згадував сам письменник:

«Вони обоє працювали в школі. Дядя був бухгалтером, тьотя викладала українську мову й літературу. З того часу я запам'ятав «Як упав же він з коня», «На майдані». Я любив і знав казки Пушкіна і безліч українських народних казок, з яких я найбільше люблю й зараз «Котигорошко», — прекрасна казка. Перечитував оце недавно — диво, та й годі…[2] »

Важкі умови дитинства стали основою багатьох тем та сюжетів майбутніх творів. На формування світосприймання вплинули рання втрата батька, життя вдалині від матері, завдані війною моральні й матеріальні втрати тощо.

У 1938 р. дядько зі своєю дружиною віддали Григора до школи в український перший клас, який нараховував сім учнів, а тому через деякий час був розформований, і хлопця перевели в російський клас. З того часу і до 1962 року, як зазначав сам Тютюнник, він розмовляв, писав листи (іноді оповідання) винятково російською мовою[2].

У 1946 році після закінчення п'ятого класу пішов в Зіньківське ремісниче училище № 7, де одержав спеціальність слюсаря. Закінчивши його працював на Харківському заводі ім. Малишева, але захворів на легені, повернувся до Шилівки. Не відпрацював належних трьох років, за що відсидів 4 місяці в колонії. Як вийшов, повернувся у Донбас, будував Миронгрес, слюсарював, працював в колгоспі, на відбудові шахт у Донбасі.

Пізніше в своїх спогадах Григір згадував:

«Після закінчення п'ятого класу пішов я в Зіньківське РУ № 7, щоб мати якусь одежину і 700 грамів хліба на день. Вони, оті 700 грамів, і врятували нас із мамою у [19]47-му: я носив «з города» щодня по шматочку, глевкому і сплюснутому, в кишені, як порожній гаманець.

Восени нам, ремісникам, вручили атестати слюсарів п'ятого розряду і одвезли машинами до Охтирки. А звідси поїздом — до Харкова, на завод ім. Малишева. Там нам дали гуртожиток (одна кімната — загін на 68 душ) і розподілили по цехах.[2]

»

У 1951 р. Тютюнник пішов до армії, служив у морфлоті радистом на Далекому Сході. Після демобілізації закінчив вечірню школу, працював токарем у вагонному депо.

У 19571962 pp. майбутній письменник навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті. Саме тут він захопився літературною працею і самоосвітою.

Після служби вперше пробує писати (російською мовою). Значний вплив на формування його літературних смаків, на ставлення до літературної праці справив його брат — письменник Григорій Тютюнник.

Одружився у 1958 р. Людмилою Василівною, яка була родом із с. Верхня Мануйлівка Козельщинський район Полтавської області. Тут Г. Тютюнник бував набагато частіше ніж удома[3].

Меморіальна дошка на будинку на Андріївському узвозі, де в 1963—1967 роках мешкав письменник

Першу новелу «В сумерки» написав російською мовою і за підписом «Григорий Тютюнник-Ташанский» надрукував її в журналі «Крестьянка» у 1961 р. Після смерті старшого брата Григорія Тютюнника (автора роману «Вир») переклав свої «Сумерки» українською мовою і з того часу писав лише нею.

«Прочитав словник Грінченка і ледве не танцював на радощах — так багато відкрив мені цей блискучий твір. Негайно переклав свої «Сумерки» на рідну мову і тепер уже не розлучаюся з нею, слава богу, і не розлучуся до самої смерті.[Джерело?] »

Після закінчення Харківського університету (1962) Гр. Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі. В 1963 р. Григір Тютюнник переїхав до Києва, редакції газети «Літературна Україна», публікує в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: «Дивак», «Рожевий морок», «Кленовий пагін», «Сито, сито…». Молодіжні журнали «Дніпро» та «Зміна» вміщують новели «Місячної ночі», «Зав'язь», «На згарищі», «У сутінки», «Чудасія», «Смерть кавалера».

Зацікавившись кінематографом, Гр. Тютюнник працює у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка, — створює літературний сценарій за романом Григорія Тютюнника «Вир», рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повністю віддається літературній творчості.

1966 p. вийшла перша його книжка «Зав'язь» (вид-во «Молодь»). «Зав'язь» була однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і зробили популярним ім'я Гр. Тютюнника, воднораз вирізнивши його серед творчої молоді.

Журнал «Дружба народов» відзначив оповідання Гр. Тютюнника як найкращі у своїх публікаціях 1967 р.

У 1968 р. «Літературна газета» оголосила всесоюзний конкурс на найкраще оповідання. Григору Тютюннику було присуджено премію за оповідання «Деревій». Твір дав назву збірці (1969), до якої увійшли повість «Облога» та кілька оповідань.

У 1970-ті роки з'являються у пресі — республіканській («Вітчизна», «Дніпро», «Ранок») та всесоюзній («Дружба народов», «Сельская молодежь», «Студенческий меридиан») нові твори Григора Тютюнника. У Таллінні виходить збірка його оповідань естонською мовою (1974). Журнал «Сельская молодежь» у 1979 р. (№ 1) повідомляє, що його нагороджено медаллю «Золоте перо» — за багаторічне творче співробітництво. Виходять друком збірки «Батьківські пороги», «Крайнебо» (Київ, 1972, 1975), «Отчие пороги» (Москва, 1975), «Коріння» (Київ, 1978).

Тютюнник перекладав українською мовою твори В. Шукшина: 1978 р. у видавництві «Молодь» вийшла збірка оповідань та кіноповістей «Калина червона»; він перекладав і твори М. Горького («Серце Данко»), І. Соколова-Микитова («Рік у лісі») та ін.

Надгробок Г. М. Тютюнника на Байковому кладовищі в Києві

На початку 1970-х років Гр. Тютюнник працював у видавництві «Веселка». Серед його продукції — настільна книга-календар для дітей «Дванадцять місяців» (1974), у підборі матеріалів до якої виявився його літературний смак, мистецька вимогливість, повага до юного читача. Пише він і сам твори для дітей, видає збірки оповідань «Ласочка» (1970), казок «Степова казка» (1973), які по-новому розкрили талант письменника. За книги «Климко» (1976) і «Вогник далеко в степу» (1979) Григорові Тютюннику присуджено премію імені Лесі Українки 1980 p.

В останні місяці життя письменник працював над повістю «Житіє Артема Безвіконного».

Не будучи в змозі в усій повноті реалізувати свій талант в атмосфері чиновницького диктату над літературою, 6 березня 1980 р. Григір Тютюнник вкоротив собі віку. Поховано письменника на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 33).

1989 р. його творчість була посмертно відзначена Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.

05.12.16

__________________________________________

115 років від дня народження Михайла Костянтиновича Ореста

Михайло Костянтинович Зеров (Орест — псевдонім, яким підписував свої твори) народився 1901 р. у Зінькові на Полтавщині, в родині педагога. Був на одинадцять років молодшим від свого брата Миколи Зерова. М. Орест закінчив Київський інститут народної освіти, вчителював. З 1924 р. жив у Києві. Ще замолоду цікавився східною, передовсім індійською, філософією, буддизмом, що відбилося в настроях його поезії. За життя в Україні оригінальних віршів не публікував, хоча писав їх із студентських років. Двічі заарештований, був у таборах та на засланні. Під час війни потрапив у полон, опинився у Вінниці, потім у Львові, далі в таборі біженців у баварському місті Авгсбурзі.

По війні М. Орест лишився в Німеччині, заробляв на прожиття перекладами, займався редакторською роботою, підготував до друку твори М. Зерова (брата) «Sonnetarium» (1948), «Catalepton» (1952), «Corollarium» (1958), поезії П. Филиповича, збірник спогадів про «неокласиків» «Безсмертні» (1963).

У 1963 р. М. Орест помер у тому ж таки Авгсбурзі. Нащадків у нього не залишилося. Архів письменника зберігається у Вільній українській академії наук у Нью-Йорку.

М. Орест — автор п'яти поетичних книжок. Перша — «Луни літ» (1944) видана в «Українському видавництві» (Львів—Краків); друга — «Душа і доля» (Авгсбург, 1946); інші — «Держава слова» та «Гість і господа» (обидві — у Філадельфії, 1952). Останню, посмертну збірку «Пізні вруна» (Мюнхен, 1965) підготував І. Качуровський.

Не менш важлива частина його спадку — переклади, які робив з німецької, французької, англійської, італійської, іспанської, португальської, польської та російської мов, мав рафінований смак здебільшого при доборі творів і вишукану культуру слова. Вдавався до поезії, рідше — прози.

Дві перші збірки — «Луни літ» та «Душа і доля» — складаються переважно з віршів, писаних у тридцяті роки в Україні. В еміграції поет розмістив їх за циклами, додавши частину нових. Тут розгортаються поліфонічно дві теми. Одну можна б означити заголовком першого циклу — «Anima Errans», — світ зболеної душі поета. Тиша, самотність, порожнеча, осінь, холод, зима, нерухомість, горе — реалії його творів. Майже жодних історичних паралелей. Поетичний зір бачить довкола себе лише невтішне. Але, поглянувши на дати під віршами — 1934, 1937, 1938, 1939, легко збагнути, чому поет говорить:

Прийдешнє — пуща, в пітьмі вся німа;
Стежки слова, та слів у ній нема.
Ти йдеш: навколо тьма і тьма.
Одне ти знаєш: тиха і смутна
Тебе по той бік пущі жде труна.

Жахлива й німа пуща контрастує із світлим і гармонійним лісом, який і становить другу, справді центральну тему перших збірок М. Ореста. Досить швидко з'ясовується, що це улюблений образ поета. Голос природи звучить хорально, це — поезія липневих вечорів, неспопеляючого тепла. Це лірика спокою, статики, яка може бути не менш вражаючою за рух і динаміку. «О люди, прийдіть, поклоніться лісам!» — закликає М. Орест, і поступово з'ясовується, що для нього ліс — не просто частка природи, а знак цілком послідовної та всеохопної філософії, яку поет розкриває перед читачами-неофітами. Він виробив цю філософію в тридцятих роках і сповідував її аж до смерті.

Вкрай заманливо поряд з Георге й Рільке назвати М. Ореста одним із пізніх європейських символістів. І в цьому сенсі вони всі представляють «велику добу» європейської поезії. Однак у поетичній практиці символізм М. Ореста розмитий, неабсолютний. Він передбачає езотеричну мову, але без тієї широти, аж до довільності витлумачень і асоціацій, що у «класичному» символізмі.

Лінію спадкоємності «неокласики» — Орест, прокреслену І. Кошелівцем у спогадах про поета, якими відкривається книжка «Безсмертні», можна сприймати в досить широкому охопленні тому, що неокласики не створили єдиної для всіх, цілісної естетичної системи, і тому, що в М. Ореста за видимою усталеністю стилю й вивіреністю голосу криються внутрішні конфлікти між об'єктивним і суб'єктивним, між вічністю істини і поривом душі. Як належиться класицистові, він прагнув осягати і втілювати вічну, трансцендентну суть світу. До постійного поглиблення та різночитання надавався той же його улюблений образ-символ лісу.

Центральним для поета є, на думку Державина, мотив Грааля, за яким — «ідея обраності й осяяння». Цей мотив близький Томасу Стернзу Еліоту і його трагічним пошукам ідеалу, втіленого в священній чаші Христа. Дорога до ідеалу здається М. Орестові наївно простою:

Оподаль від людей, злочинства і пороку
Плекай душевний мир і тишину глибоку —
І чисті помисли, посталі в тишині,
Надійно проростуть у нетутешні дні.

Незважаючи на свій особистий печальний досвід, М. Орест оптиміст у тому сенсі, що значно більше за Еліота вірить у несхитну цілісність духу.

Третя і четверта книжки Ореста «Держава слова» та «Гість і господа» увібрали як вірші 30-х років, збережені лише в пам'яті поета і заново переписані в 40-х, так і багато нових творів. Поет не випадково поділив усіх їх на дві книжки. У першій він вирішив дати формулу своєї естетики, в другій — уклав інтимну лірику, в якій відходив і від класицизму, і від символізму.

У вірші «Душа і доля» М. Орест написав:

Порив, що ним живе душа моя,
В слова магічні замикаю я...

Тут і кредо емоційного самообмеження, і характеристика інструменту — «магія слова». Якщо раніше ця тема у М. Ореста звучала принагідно, то центральним циклом збірки «Держава слова» є Ars poetica — здебільшого полеміка з естетичними засадами Є. Маланюка (та іншими, хто такі ж принципи сповідував). У відповідь на його вірш з тією ж назвою Маланюк проголошував:

То не поет, хто лиш невпинно
Дзюркоче про добро і зло.
Поет — мотор! Поет — турбіна!..
Поет — механік людських мас...

М. Орест саме був тим, хто писав про «добро і зло» і вважав вірш моральною проповіддю. У своїй третій книжці він здекларував моральну заглибленість поезії як її головну засаду. Здається, весь цикл присвячений ролі слова, як і неквапливі гекзаметри поета. Він стверджує, що митець повинен дотримуватися єдності стилю, що слова мають свою природу і, щоб бути співцем, її слід пізнати. Нарешті, М. Орест наголошує: «...чинити Образам, як і словам, строгий належить добір».

У творі-маніфесті «Поетична мова» митець говорить про джерела поезії і її мови і чи не вперше в українській ліриці так свідомо і відкрито заперечує народні джерела: «Але з народних пісень форм і окрас не вживай».

Він висловлює ще одну важливу ідею своєї естетики:

Мужньо скажімо: майстерність і мудрість не нашого краю
Гідні того, щоб їх учнями стали мистці.

Орест не випадково говорить про мужність, адже заклик до Європи традиційно асоціювався і асоціюється з відмовою од чогось свого, самобутньо-національного, тобто народного. М. Орест має на увазі іншіу формулу національного: «Національне — це значить велике, духово достойне...». Він належить до досить давньої традиції європейської поезії, котра вважала, що слово покликане нести не лише моральні закони, а й інтелектуальну ідею: «Є мислі ароматні наче квіти, — І аромати є ментальні...»

Ще один постулат, священний для М. Ореста: поезія є тайнопис. Якщо «держава слова» передбачає певну специфічну мову, то її причина передовсім лежить у тому, що сам світ є загадкою.

Теорії поетичного слова і артистизму відповідає реальне творення відповідних жанрів, форм і словника. М. Орест може бути різним — символістично-езотеричним і класично пишномовним, навіть помпезним, часом солодко-кокетливим. У деяких віршах, присвячених Києву і Львову, містам взагалі, втраченій батьківщині, піднесеність цілком заморожує чуття. А в останніх збірках навіть вірші про ліс відзначаються певною надмірністю стильових оздоб.

М. Орест, як і Бодлер, зробив поетом себе сам. Його вірші не писалися спонтанно, а шліфувалися. Він заперечував спонтанність, запозичував форму з різних поетичних культур — античної, романської, германської, східної, але його алкеєві строфи, терцини, газелі, рубаї звучать українською мовою органічно й природно.

У «Державі слова» він зібрав старі та нові інтимні ліричні поезії. З'являються зовсім нові, не символічні і не класицистичні пейзажі.

Через десять років ті ж теми зазвучать у «Пізніх врунах», де знову є вірші 40-х, 50-х і 60-х років, а з них багато про «душу». І не лише про загальну світову душу, а про одну-єдину, свою власну, яку мучать спогади минулого.

Поезія М. Ореста з її європейською, універсальною семантикою та глобальними філософськими запитаннями й пошуками збагатила естетичні й інтелектуальні можливості української літератури в XX ст.

25.11.2016

_____________________________________________

50 років від дня народження В’ячеслáва Миколáйовича Васи́льченка

Файл:Vasylchenko vyacheslav.jpg

Васильченко В’ячеслав Миколайович – письменник, журналіст, науковець, педагог – народився 16 листопада минулого століття в м. Переяслав-Хмельницький Київської області.

Відслужив у радянському війську (заступник командира взводу – офіційно, а неофіційно – диригента військового оркестру (оркестр-бо позаштатний).

Перед вступом до вишу 10 місяців працював керівником гуртків у районному будинку піонерів.

1992 р. закінчив Київський державний педагогічний інститут ім. М. Драгоманова (філологічний факультет, спец. «українська мова і література» (а паралельно працював учителем української мови у школі № 254 м. Києва) та Київський національний університет внутрішніх справ (спец. «правознавство» (2006). За розподілом направлений на кафедру стилістики української мови рідного університету.

Закінчив аспірантуру (1997) та докторантуру (2009).

Кандидат філологічних наук (2001), доцент (2004). Очолював кафедру юридичного документознавства Національної академії внутрішній справ України (підполковник міліції), факультет іноземних мов ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Григорія Сковороди», був заступником директора комерційного підприємства. Нині працює над докторською дисертацією з історичної (обрядової) фразеології. Коло наукових інтересів: історичний словотвір, юридична лінгвістика та документознавство, теорія комунікації, культура мови, стилістика, теорія тексту, дискурсологія.

Автор більше 100 наукових і навчально-методичних праць, серед яких понад десять – навчальні посібники (у тому числі – з грифом МОН України).

  • Васильченко В. Українська фразеологія: Навчальний посібник для самостійного вивчення. – К.: Товариство "Знання" України, 2000. – 97 с.
  • Васильченко В. Грамотність і культура українського мовлення: Навчальне видання. Практикум. – К.: НАВСУ, 2003. – 53 с.
  • Васильченко В. Доценко О. Диктант з української мови: Навчальний посібник. – К.: НАВСУ, 2003. – 204 с.
  • Васильченко В. Доценко О. Екзаменаційний диктант без репетитора. – К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2005. – 304 с.
  • Васильченко В. Грамотність українського мовлення. 50 карток-комплексів: Навчальний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005, 2006. – 124 с.
  • Васильченко В. Українське мовлення. Крок у грамотність: Навчальний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005. – 240 с.
  • Васильченко В. П'ятдесят уроків грамотності: Навчальний посібник для набуття навичок грамотного використання української мови. – Бориспіль: Поліграфічний центр "Ризографіка", 2006. – 389 с.
  • Васильченко В. Українське мовлення. 100 самодиктантів для роботи над удосконаленням писемної грамотності: Навчальний посібник. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2010. – 160 с.
  • Васильченко В., Доценко О., Васильченко М. Юридичні документи: правила укладання та оформлення. Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2011. – 552 с.

У студентські роки почав писати прозу. Першу рецензію (вона й зараз зберігається в архіві автора) на свої твори одержав від Петра Івановича Орлика (1929–1993) – відомого українського літературознавця, доктора філологічних наук, професора Київського педуніверситету ім. М. Драгоманова, який пізніше став науковим керівником В. Васильченка. Підготовлена спільно дипломна робота «Жанр поеми у творчості Євгена Плужника» блискуче захищена на кафедрі літератури і одержала заслужене «відмінно». І – як бонус – рекомендацію до аспірантури. Але, опинившись за розподілом на кафедрі стилістики, надав перевагу аспірантурі мовознавчій.

Перші «письменницькі» симптоми виявилися ще у дитячому віці. Одного разу (5-й клас) додому задали знайти «не в хрестоматії» вірш про Леніна і вивчити напам’ять. Дитина загралася, а коли в неділю увечері розгорнула щоденника, – жахнулася: вірш не знайдено і не вивчено (хоча усе завжди виконував, і в атестаті за 10 класів не мав жодної четвірки). Вихід знайшовся швидко. Узяти і… написати самому:

16.11.2016

__________________________________________

80 років від дня народження Миколи Федоровича Сингаївського

121115

Українське село завжди було щедрим джерелом пісенної творчості, в якому народжувалися народні пісні. Такою колискою, таким духовним джерелом для Миколи Федоровича Сингаївського було його рідне село Шатрище на Коростенщині, де 12 листопада 1936 року у багатодітній родині хліборобів і народився майбутній письменник.

Дитинство його покоління випало на суворі, безхлібні, безжальні і часто жорстокі роки Великої Вітчизняної. Сільські підлітки тоді не вживали таких слів, як героїзм, безстрашність, мужність, відданість. Вони просто жили ними, тобто жили разом з усіма: батьками, старшими братами й сестрами, земляками – з людьми і серед людей. Все життя Микола десь працював. Спочатку в колгоспі, а згодом на будовах Кривого Рогу. З отих перших кроків до борозни і плуга починалася його дорога до незвіданого, багатогранного й тривожного життя. Від отчої землі сільський хлопець набирався сил та духовної наснаги. Отим першим духовним причастям для Миколи Федоровича, тією стихією, що усе життя вирувала в його душі, стала українська пісня.

Там я зростав, твій син, Полісся, –
Малий невтомний трудівник,
Тому зі мною праця й пісня
В душі лишилися навік.

Українська пісня у житті, у творчості Миколи Сингаївського має свій генетичний код. Це той жанр мистецтва, до якого особливо небайдужою була душа поета. „Душа моя від пісні порадіє, що збудить найніжніші почуття”, – казав Микола Сингаївський. Пісня з дитинства захопила талановитого юнака. Упродовж десятиліть поет прагнув створювати пісенну поезію. Уся його поетична праця стала взірцем пісенно-поетичної діалектики.

“Душа – як вічна українська пісня, з усіх країв додому нас вела...” – наголошував поет. І, цікаво, що цей розвиток у біографії поета-пісняра розпочався майже з перших кроків його творчої діяльності. Пісня, яка почалася у дитинстві, набула потужного звучання у поетичній творчості Сингаївського після закінчення 1961 року факультету журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. Перші поезії автор надрукував 1954 року.

Проте не тільки у поетичному слові, а саме у різнобарв’ї жанрів визрів багатогранний талант Миколи Федоровича Сингаївського. Адже він не лише знаний поет, а й відомий публіцист, прозаїк, кваліфікований перекладач, журналіст.

За п’ятдесят п’ять років творчої діяльності з-під пера поета, прозаїка, перекладача, публіциста та літературознавця Миколи Сингаївського у різних жанрах побачило світ понад сімдесят п’ять книжок. За останнє півстоліття у творчому доробку Сингаївського налічується понад п’ятсот пісень, написаних у співавторстві з багатьма відомими українськими композиторами.

У серпні 2010 року літературно-мистецька громадськість України відзначала піввіковий ювілей славнозвісної пісні М.Сингаївського та В.Верменича „Чорнобривців насіяла мати...”, яка стала справді народною піснею.

Подвижницька діяльність Миколи Сингаївського на пісенній ниві відзначена високим званням Заслуженого діяча мистецтв України. Попри все сказане, найбільшого творчого успіху Микола Сингаївський досяг у дитячій літературі. За твори для дітей та юнацтва у галузі дитячої літератури М.Сингаївський удостоєний найвищої літературної премії імені Лесі Українки та премії імені Миколи Трублаїні, а його поезії увійшли в читанки, шкільні підручники та хрестоматії.

Перша його поетична збірка, що побачила світ у 1958 році, була книжкою для дітей “Жива криничка”. Схвальним словом про неї щиро відгукнувся незабутній Михайло Панасович Стельмах. Він же написав і внутрішню видавничу рецензію на той перший рукопис у “Дитвидаві”. Саме Михайло Панасович, як літературний батько, один з перших благословив Миколу Сингаївського на плідну творчу працю.

За збірки поезій „Вогневиця” та „Поступ” у 1972 році він був удостоєний Республіканської літературної премії ім. Миколи Островського. За поетичні, прозові та публіцистичні твори останніх років М.Сингаївський удостоєний літературних премій „Гілка Золотого каштана” та літературної премії імені В.Юхимовича.

Упродовж сорока років Микола Сингаївський виступав як повпред України за кордоном. За межами України Микола Сингаївський широко відомий як перекладач європейського рівня. Письменник плідно працював у царині перекладів з болгарської, польської, французької та новогрецької мов, якими досконало володів. За подвижницьку перекладацьку працю з болгарської його нагороджено Золотим Знаком Спілки письменників Болгарії та Спілки перекладачів Болгарії. Микола Сингаївський зробив величезний внесок у збагачення братніх слов’янських літератур, переклавши та впорядкувавши антологію дитячої болгарської поезії „Болгарії сонячне гроно”. Цікавим доробком до болгарського вінка поезій Сингаївського стали його поетичні книжки про Болгарію „Вогненна трава” та „Лоза і камінь”, а також дві його поетичні книжки, що побачили світ болгарською мовою: „Листи до жайворонків” та „Серед теплих левад”.

Цим поетичним збіркам поета належить особливе місце у творчості митця. Вони стали відвертим звітом Миколи Сингаївського як повпреда України під час його багатьох балканських подорожей. Взагалі культурно-мистецька діяльність Сингаївського у зв’язках із зарубіжними країнами, зарубіжними митцями у нашому суспільстві заслуговує особливого пошанування. Варто назвати явищем у культурно-мистецькому житті України книжку Миколи Сингаївського „Ластівка над Сеною” про його тривалі відрядження до Франції, видану у 2002 році в Україні.

Ця унікальна тематична книга присвячена Україні та Франції, її людям, краєвидам, культурі. У книзі вміщено оригінальні вірші поета, його переклади з французької та кілька літературних портретів відомих французьких поетів, прозаїків, перекладачів.

12.11.2016

__________________________________________

Топ-10 книг, які допоможуть реалізуватися в житті

Відомий інтернет-портал представив список книг, які допоможуть реалізуватися в житті. Дані освітні історії написані успішними людьми, які діляться досвідом і розкривають секрети досягнення поставлених цілей, повідомляє Business Insider.

Відомі бізнесмени і знаменитості вчать корисним звичкам, правилам саморозвитку і правильному інвестуванню.

1. Мій сусід — мільйонер, Томас Дж. Стенлі і Данко Вільям

2. Багатий тато, бідний тато, Роберт Кійосакі і Шерон Л. Лектер

3. Розумний інвестор, Бенджамін Грем

4. 48 законів влади, Роберт Грін

5. Від нуля до одиниці. Як створити стартап, який змінить майбутнє, Пітер Тіль

6. Розбуди в собі велетня, Ентоні Роббінс

7. Найбагатша людина у Вавилоні, Джордж Сам’юель Клейсон

8. Сім навиків високоефективних людей, Стівен Кові

9. Думай і багатій, Наполеон Хілл

10. Де Мій Сир? Спенсер Джонсон

16.11.2016

________________________________________________________________________

15 кращих сайтів із безкоштовними книгами

Все більше книголюбів віддають перевагу електронним книгам над традиційними – це зручно і порівняно недорого. Ми підготували добірку сайтів, на яких можна завантажити електронні книги не лише безкоштовно, а й без реєстрації, надсилання смс-повідомлень та інших ускладнень.

Книги українською мовою

Книги таких сучасних авторів як Василь Шкляр, Люко Дашвар, Любко Дереш та багатьох інших, а також всесвітньо відомі класичні твори Віктора Гюго, Еріха Марії Ремарка, Оноре де Бальзака та багатьох інших письменників, книгами яких захоплюються мільйони, ви зможете знайти і завантажити на цих сайтах:

1. e-bookua.org.ua

2. javalibre.com.ua

3. chtyvo.org.ua

Книги російською мовою

Якщо ви захоплюєтесь поезією Олександра Пушкіна, вкотре хочеться перечитати «Майстра та Маргариту» чи вам просто хочеться перечитувати класику, наукову літературу, книги з мистецтва, історії, психології в перекладі на російську мову, тоді скачуйтеїх тут:

1. booksshare.net

2. http://www.big-library.info/

3. http://www.many-books.org/

Книги англійською мовою

Якщо бажаєте покращити своє знання мови міжнародного спілкування, читати в оригіналі Байрона, Дефо чи Едгара По, то вам потрібно частіше заглядувати на ці ресурси:

1. http://www.digilibraries.com/

2. http://www.bookyards.com/en/welcome#.VMotndLkd4c

3. http://www.homeenglish.ru/Books.htm

Книги польською мовою

Вивчати мову наших західних сусідів найефективніше через читання їхніх книг в оригіналі. Щоб ви не блукали нетрями інтернету, ми підготували для вас кілька сайтів із безкоштовними електронними книгами польською мовою:

1. wolnelektury.pl

2. wydaje.pl/c/darmowe-ebooki

3. http://www.chmuraczytania.pl/

Книги французькою мовою

Французька – мова кохання. З чим асоціюється ця мова у вас? З французьким поцілунком, смачними круасанами, Парижем, Ейфелевою вежею, променадами над Сеною? Відчуйте милозвучність та красу французької, читаючи книги за горнятком кави з круасанами та закутавшись в плед:

1. beq.ebooksgratuits.com

2. bibliotheque-russe-et-slave.com

3. http://www.ebooksgratuits.com/

За матеріалами: inspired.com.ua

14.11.2016

_________________________________________

Важливим акцентом у проведенні місячника має стати творча співпраця бібліотекарів, педагогів, бібліотечного активу, органів учнівського самоврядування та підтримка батьків щодо стимулювання читацької активності школярів.

Цьому мають сприяти цікаві, нетрадиційні виставки («Улюблені книжки моєї родини», «Книга – душа «Відкрий для себе нову книгу (письменника)», «Книги-ювіляри» та ін.), зустрічі, інтерактивні ігри, конкурси презентацій, рекламних відеороликів, буктрейлерів, фоторепортажів на твори сучасної української художньої літератури та ін.

При підготовці і проведенні місячника варто використати «Рекомендації щодо проведення у 2016 році Всеукраїнського місячника шкільних бібліотек «Книга і читання – важливий чинник у вихованні духовних цінностей учнів», розроблені ДНУ «Інститут модернізації змісту освіти» Міністерства освіти і науки України спільно з Державною науково-педагогічною бібліотекою України імені В.О. Сухомлинського (лист ДНУ «Інститут модернізації змісту освіти» МОН України від 02.09.2016 р. № 2.1/10-2018).

Пропонуємо вашій увазі матеріали, що можуть слугувати певним доповненням чи підґрунтям при організації та проведенні місячника, зокрема:

08:39

ТРЕТІЙ ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ МІСЯЧНИК ШКІЛЬНИХ БІБЛІОТЕК

До уваги бібліотекарів, педагогів, працівників методичних служб, які здійснюють науково-методичний супровід діяльності бібліотекарів!

На виконання наказу Міністерства освіти і науки України від 12.08.2014 р. № 931 «Про проведення щорічного Всеукраїнського місячника шкільних бібліотек» з 1 по 31 жовтня 2016 року буде проводитися третій Всеукраїнський місячник шкільних бібліотек під гаслом «Книга і читання – важливий чинник у вихованні духовних цінностей учнів».

_________________________________________

Всеукраїнський День бібліотек

Бібліотеки - один з інструментів нашої цивілізаціїБібліотеки - один з інструментів нашої цивілізації, який вже багато століть доводить свою ефективність в процесах збереження, накопичення і передачі людських пізнань. Вважається, що вперше аналоги сучасних бібліотек з’явилися ще близько 2,5 тис. років до нашої ери на Сході. Це були зібрані в одному з древніх вавілонських храмів міста Ніппур глиняні таблички на яких їх сучасники запам’ятали важливу для них інформацію для наступних поколінь. У Київській Русі перші бібліотеки стали відкривати після прийняття християнства. Це були церковні бібліотеки, серед яких у той час найбільшою вважалася заснована в 1037-му році князем Ярославом Мудрим бібліотека Софії Київської. У цій бібліотеці зберігалося понад дев’ятсот книг, що були виготовлені тоді виключно вручну. Для середньовіччя це була грандіозна праця і в подальшому в майстернях при Софійському соборі робилися книги, які увійшли в основу інших бібліотечних зібрань, наприклад, бібліотеки при Печерському монастирі, яка стала найбільшим з кінця ХІ століття центром культурного життя в Київській Русі.Звичайно ж іноді книги безповоротно гинули в запалі пожеж і військових баталій, згадаємо лише знамениту Олександрійську бібліотеку. Так, з Софіївської бібліотеки збереглися тільки лічені екземпляри, серед яких найвідоміші - це безцінне Євангеліє. Примітно, що саме Слово Боже, Слово про спасіння і про Спасителя, було для людей найбільш цінною книгою, гідною збереження для наступних поколінь. Книга - Рейнське Євангеліє, на якій приносили клятву французькі королі, а нині, продовжуючи цю традицію, приносять присягу президенти Франції, колись вивезла з Києва Анна, дочка Ярослава Мудрого, це одна з тих небагатьох збережених книг знаменитої Софіївської бібліотеки.Віддаючи данину поваги бібліотечному руху в незалежній Україні, 14-го травня 1998-го року Президентом України було підписано Указ № 471/98 про щорічне святкування Всеукраїнського Дня бібліотек. В Україні він відзначається 30-го вересня. За даними проекту DilovaMova.com, ще з ХІІІ століття, в момент створення Галицько-волинського князівства на Західній Україні вже почався активний бібліотечний рух. При дворі філософа і книжника князя Володимира Васильковича була створена велика книжкова рукописна майстерня. Звичайно поява друкарства в середині XV століття справило грандіозні зміни по всьому світу, це не могло не торкнутися бібліотечної справи. Масштабний розвиток і поширення бібліотек почалося в XVI столітті. У Львові та Острозі з’явилися великі книгосховища. Вони створювалися при освітніх установах. Бібліотека Київської академії була організована в XVII столітті, а в XVIII столітті наявність бібліотек увійшло в моду у заможних і шляхетських родів, козацьких старшин, будинків єпископів, при монастирях і різноманітних школах.До другої половини ХІХ і початку ХХ століття в землях Західної України, що входила тоді під протекцію Австро-Угорщини, стала діяти ціла мережа культурно-освітніх осередків, під назвою «Просвіта». До 1914-го рока Просвіта налічувала близько 78-ми філій і 2944-х читальних закладів по всьому краю, покриваючи 75% українських населених пунктів Галичини. До 1939-го рока цей показник виріс до 85%.За часів радянської влади бібліотечна справа була невід’ємною частиною державної політики.На сьогоднішній день в Україні функціонують близько 40 тисяч великих і малих бібліотек. Однією з провідних вважається Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського (НБУВ, сленг. Вернадка), Державна історична бібліотека, Державна бібліотека України для дітей, Національна парламентська бібліотека і т. д. Загальна кількість бібліотечних працівників, зайнятих у цій справі становить близько 53-х тисяч фахівців. Щороку українські книгосховища обслуговують понад 17,5 мільйонів читачів.У цей день, Всеукраїнський День бібліотек, ми так само поспішаємо приєднатися до привітань на адресу всіх працівників цього безцінного осередка, з віками накопиченого, нашого людського досвіду і знань. Бажаємо Вам усіх благ, уваги ваших читачів і ваших справжніх шанувальників! Зі святом бібліотек!

30.09.2016

______________________________________________________

Бібліотечний урок

Тема: Знайомство зі шкільною бібліотекою (для учнів 1-го класу).

Мета: Ознайомити першокласників із бібліотекою, виховувати любов до книги, читання.

Обладнання: костюми для учасників,книжкова вистава.

Хід уроку

Звучить пісня Н.Корольової “Маленькая страна”.

Королева Книги:

Доброго дня, дорогі мої друзі!Рада вітати вас у моєму королівстві. Мені завжди приємно знайомити вас із мешканцями своїх володінь.

Я-Королева Книг.

Господарка мого королівства – бібліотекар Валентина Петрівна.

Дамо їй слово.

Бібліотекар.

Добрий день діти! Сьогодні ви завітали в будинок , у якому живуть книги. Цей будинок зветься «бібліотека». Шкільна бібліотека – це справді книжкове королівство, в якому живуть різні книжки та їх герої. Але перш ніж потрапити до царства самої Королеви Книги треба здолати перешкоди й виконати всі завдання.

Запрошуємо вас до Царства Загадок.

Королева Книги.

1.Хто смачненький і кругленький із віконця скік та скік. Втік від баби і від діда до лисички на язик?Це не зайчик, і не котик не бичок, не сірий вовк. Це веселий , хвалькуватий , невгамовний ….

(Колобок)

2.На городі що за черга?Дід ї баба тут стоять. Тягнуть щось поперед себе і не витягнуть не ніяк. Казку швидко ви впізнайте і героїв відгадайте!!

(Ріпка)

3.Що за хатка що в ній тісно Миші Зайчику Вовку? Нумо діти казку швидко відгадайте ви таку!...

(Рукавичка)

4.Маленьке ,сіреньке біди наробило,Щось біле, кругленьке хвостиком розбило. Сумує плаче бабуся, дідусь витирає сльозу , А курочка кудкудаче : « Я вам золоте знесу»

(Курочка Ряба)

5.Чоловічок цей маленький ключ шукає золотий, Гострий , довгий,

дерев 'яний всюди ніс встромляє свій. Поміркуйте , поспішіть , як же звуть його , скажіть?

(Буратіно)

6.Він звірят усіх лікує , від халеп різних рятує , I зайчат ,і мавпенят,бегемотів ,тигренят. Вилікує він за мить все ,що в звірів заболить.

(Лікар Айболить )

Бібліотекар.

Безмежна сила книги. Без неї людина сліпа. Книга відкриває перед людьми безмежний світ. Вона відкриває небачені обрії, допомагає зрозуміти історію народу, відкриває таємниці природи, життя, книга допомагає всім у навчанні і вихованні збагачує знаннями, зміцню воно ,пробуджу мрія.

Вона - мудрий друг, який не вміючи говорити розказує нам про незвичайніпригоди і подорожі, про чудеса, про навколишній світ.Не рідко книга прочитана нами в дитинстві залишається в пам'яті на все життя.Книжка вдповідає на безліч запитань і сама вміє запитувати.

Звернення книги до читача:

Діти!

(Колиб б книга ожила і раптом заговорила, то ось що сказала б вам)

- Будь ласка, не беріть мене брудними руками, мені буде соромно, якщо мене в такому вигляді потім читатимуть інші;

- Не розмальовуйте мене ручкою чи олівцем – це так не красиво!

- Не ставте на мене лікті і не кладіть розкритою лицем в низ;

- Якщо ви закінчили читьати, не робіть поміток нігтями, не згинайте ріжків на сторінках, а вкладіть закладку.

Королева Книги.

Зараз діти я дам вам кілька корисних порад.

Як приступити до читання книги!

1.Перед читанням познайомся із загальною побудовою книги;

2.Подивись титульну сторінку: на ній ти знайдеш назву книги,прізвище

автора та художника, де коли і ким видана книга;

3.Познайомся із заголовком книги;

4.Якщо в книзі є пердмова прочитай її.

Бібліотекар.

Діти а зараз я ознайомлю вас з книжковими порадами.

- Читай мене уважно, не поспішай.

- Зустрівши незнайомі слова – знайди їх у словнику, або запитай у старших.

- Не встиг дочитати книгу до кінця- вклади закладку на тому місці де зупинився.

- Запам'ятай прізвище автора і художника, який намалював ілюстраці до книги.

- Прочитав мене- подумай. Чи читав ти іншу книгу цього письменика? Що ти знаєш про нього ? Чи зустрічались тобі раніше малюнки цього художника?

- Чи сподобались тобі мої герої?

Королева Книги.

Як читати книгу:

- Читай повільно, не поспішай, щоб краще запам'ятати прочитане.

- Дочитуй книгу до кінця, не пропускай сторінок.

- Переглянь уважно титульну сторінку книги. Ти прочитаєш прізвище автора книги, назву книги, яке видавництво її видало і коли. Не забудь прочитати передмову.Вона розповість тобі багато цікавого про автора і книгу.

Бібліотекар.

Діти а зараз ми вирушаємо в Країну Казок.Проведемо конкурс.

Королева Книги.

1.Хто з цих казкових персонажів підібрав стрілу Івана-Царевича?

А)Дюймовочка

Б)(Царівна жаба)

В)Попелюшка

Г)Баба Яга

2.З якої рослини добра фея зробила карету для Попелюшки?

А)(Гарбуза)

Б)полуниці

В)огірка

Г)берези

3.Кого з казкових героїв Сірий Вовк направив на довгу дорогу замість короткої?

А)Попелюшку

Б)(Василину Прекрасну)

В)Червону Шапочку

Г)Дюймовочку

4.Хто з цих коті був доброзичливим, хто казав: “Ребята давайте жить дружно”?

А)Матроскін

Б)Базиліо

В)(Леопольд)

Королева Книги.

Ви так довго мандрували, щоб потрапити в мої володіння.Усі вірші, загадаки ,пісні, казки є на сторінках моїх книжок.І тому всю свою подорож ви були в моєму Королівстві Книг.Ви дуже розумні, кмітливі, йдобрі діти.Ви мені дуже сподобалися, і тому я надаю вам право користувтися книгами з мого королівства.Але як кожен громадянин цієї країни, ви повинні дати обіцянку.Повторюйте за мною.

Урочиста обіцянка.

Ми учні 1-го класу, вступаючи в ряди читачів шкільної бібліотеки урочисто обіцяємо:поважати книгу, виконувати правила користування нею: не рвати, не бруднити, не малювати вній.

Діти (разом) Обіцяємо.

Королева Книги.

Якщо книжці потрібна допомога,зробимо все , щоби вона “ не хворіла”.

Діти (разом) Обіцяємо.

Королева Книги.

Ніколи не проходити спокійно повз тих хто ображає книгу.

Діти (разом) Обіцяємо.

Королева Книг.

Багату мусим знати

Про все, що є навкруг,

Тож слід книжки читати

Бо книга –Вірний друг.

Вона поможе, друже,

Обрати вірну путь.

Де б ти не був, мій друже,

Про книгу не забудь!

Бібліотекар.

Любі першокласники!Ми дуже раді, що шкільна бібліотека поповнилася новими читачами.Двері бібліотеки завжди відкриті для вас.У добру щасливу подорж Королівством Книг.

До нових зустрічей!

____10.09.2016__________________________________________________


Бібліотека

БібліотекаНа другому поверсі нашої школи є бібліотека.

У бібліотеці школярі беруть підручники і додаткові посібники для занять, також в бібліотеці є художня література.

Книги можна вибрати на будь-який смак: тут і казки, і оповідання, і вірші, і підручники з різних предметів.

Бібліотекарем у нашій школі працює чудова людина -Коханенко Вікторія Анатоліївна. Вона багато знає і завжди готова порадити захоплюючу книжку. А ще вона проводить літературні тижні і конкурси за прочитаними книжками для всіх бажаючих.

Завітайте до нашої бібліотеки!
Кiлькiсть переглядiв: 1501

Коментарi